Парасюк vs Вілкул: зрада чи перемога?

Патріотична частина фейсбуку не може натішитися нападові Володимира Парасюка на Олександра Вілкула. На мою думку, ця ситуація швидше стала прикладом того як не варто чинити з агентами Кремля.

Статтю рекомендовано слухати під гангста-реп тречок від «Без кордонів трійки»: https://youtu.be/QQhvIzjcFyM

Ми живемо у час кризи довіри до сил Майдану. У такі моменти не можна повторювати те, що здавалося радикальним у 2013 році, однак виглядає як фарс після 2014 року. Недоудар Парасюка – десь із тієї ж серії, що і Ігор Мірошниченко, який катається на паркані посольства РФ у суботу 18 вересня.

Весь цей перформенс виглядав істеричним і непідготовленим. Креативна ідея хороша, а екзек’юшен кульгає.

Мети – зробити боляче Вілкулу недосягнуто. Картинка – не на користь сотника Парасюка. Дії «карателя» на телеекрані мають бути не гіршими, ніж у кіно про справедливого героя – саме таким його хочуть бачити. Називаючи себе патріотом, Парасюк уже не належить собі — він виходить в поле оперування міфічним. Від того як сприймають його — сприйматимуть усіх, хто називає себе борцем за правду, націоналістом. Навести вам приклад вдалого російського міфу? Герой Сергія Бодрова з «Брат-2» Пам’ятаєте того, що «В чем сила, брат?»

При правильному плануванні та виконанні Олександр Вілкул міг би зробити більше висновків. Входи могли би бути закриті. Автомобіль блокований. Поки що охорона Вілкула спрацювала професійно. Сам Вілкул – виглядає стурбованим, однак упевненим на тлі Парасюка, який не знає за що взятися та розгублено шукає молотка. Молотки мали бути або заготовлені до акції – або ж акції мало не бути.

Така щира дитяча емоційність українських активістів грає з ними злі жарти. І приводить до трагедій. Революції не робляться на колінці. Акції прямої дії мають бути сплановані. «Вам шашечки чи їхати», — питає таксист у анекдоті. «Вам повдавати з себе психа чи покарати Вілкула?», — запитую я у Володимира Парасюка. І раджу йому згадати долю Тетяни Чорновол, яку досить швидко «занулили» ЗМІ через невмінння тримати себе у руках.

Такій щирій «пацанячості» може по-дорослому відповісти цинічна «дорослість» колишніх регіоналів. Прогнозую, що Вілкул ввімкне «отвєтку». Парасюку варто подбати про охорону – хлопець він хороший і потрібний нам цілим і неушкодженим. По приклад далеко не ходитиму -Медведчук колись сказав «майданівцям», що вміє воювати. І, на жаль, веде по «очках». Членів добробатів зараз арештовано більше, ніж екс-регіоналів. І Ахметов досить сито зустрічає 50-ліття, хоч і цей ювілей мав бути відзначений лише додатковою «свіданкою». Якщо вєртухай у настрої.

Припускаю, що незабаром будуть матеріали про близькість Парасюка до Коломойського. Таким чином, підніметься інформація про близькість сотника до групи Приват, з якою конфліктує Вілкул. Замість версії про покарання Вілкула ми почуєм про розборки олігархів. А хотілося би, щоб Парасюк просто покарав Вілкула. Красиво, влучно і як для ЗМІ.

Героям і антигероям. Еліті та контреліті (принаймні, тим, хто себе так називає) варто зрозуміти – часи жартів минули. Кожен «прикольчик» може закінчитися дуже грубо.

Особисто я хотів би, щоб люди, які близькі мені ідеологічно, почали вибудовувати навколо себе інституції та збирати ресурси. Або хоча би вміли «начистити пику» так, щоб за них не довелося червоніти. А ми з колегами – Андрієм Вальчишиним і Валерієм Малькіним – відсьогодні включимо в пакет підготовки депутата бокс і ножовий бій. Часи темні, а людей треба готувати до реальної політики, а не до того, що говорять на грантових тренінгах.